Інструкція про використання первинних засобів пожежогасіння

1. Загальні положення

1.1. Ця інструкція встановлює основні вимоги до змісту й застосуванню первинних засобів пожежогасіння (вогнегасників) на об’єктах підприємства.

1.2. Вогнегасник - технічний засіб, призначений для припинення горіння подаванням вогнегасної речовини, що міститься в його корпусі, під дією надлишкового тиску, за масою і конструктивним виконанням придатний для транспортування і застосування людиною.

Він призначений для ліквідації пожеж класів А, В, С, Е на початковій стадії їх розвитку.

1.3. Будинки і приміщення різного призначення підприємства мають бути оснащені переносними або пересувними вогнегасниками відповідно до вимог НАПБ «Правила експлуатації та типові норми належності вогнегасників», затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 25.

1.4. Вогнегасники розподіляються: а) за способом транспортування на: переносні – вогнегасники (ручні та ранцеві), за масою і конструктивним виконанням придатні для перенесення та застосування однією людиною. Маса спорядженого переносного вогнегасника не повинна перевищувати 20 кг; пересувні – вогнегасники, змонтовані на колесах чи візку, придатні до переміщення та застосування людиною. Маса спорядженого пересувного вогнегасника не повинна перевищувати 450 кг; б) за видом вогнегасної речовини на: водяні, пінні (повітряно-пінні та хімічні пінні), порошкові, вуглекислотні, хладонові, комбіновані.

Найбільш розповсюдженими є порошкові та вуглекислотні вогнегасники.

1.5. Визначення типу та необхідної кількості вогнегасників проводиться особою, відповідальною за пожежну безпеку підприємства, з урахуванням фізико-хімічних та пожежонебезпечних властивостей горючих речовин і матеріалів, їх взаємодії з вогнегасними речовинами, а також площі виробничих приміщень, відкритих майданчиків та установок підприємства.

1.6. Особа, відповідальна за пожежну безпеку, перед розміщенням вогнегасників на об’єкті повинна провести їх огляд. Під час огляду встановлюються: наявність сертифіката відповідності; наявність інструкції з експлуатації та паспорта на кожний вогнегасник; цілісність пломб на запірних пристроях; наявність чи відсутність зовнішніх пошкоджень на корпусах вогнегасників; положення стрілок індикаторів тиску закачних вогнегасників (у межах робочого діапазону); наявність у маркуванні та в експлуатаційній документації відомостей про виробника, дату виготовлення (продажу) і технічного обслуговування.

Після проведення огляду вогнегасникам присвоюються облікові (інвентарні) номери за прийнятою на підприємстві системою нумерації.

Особі, відповідальній за пожежну безпеку на об’єкті, необхідно вести журнал обліку вогнегасників.

1.7. Вогнегасники, які допущені до експлуатації, повинні мати: облікові (інвентарні) номери за прийнятою на підприємстві системою нумерації; пломби на пристроях ручного пуску; бирки та маркувальні написи на корпусі, червоне сигнальне пофарбування згідно з державними стандартами.

1.8. Вогнегасники слід встановлювати у легкодоступних та видних місцях, а також у пожежонебезпечних місцях, де найбільш вірогідна поява осередків пожежі. При цьому необхідно забезпечити їх захист від потрапляння прямих сонячних променів та дії опалювальних та нагрівальних приладів.

У приміщеннях з тимчасовим перебуванням людей вогнегасники слід розміщувати ззовні приміщення або біля входу (виходу).

У приміщеннях з постійним перебуванням людей вогнегасники потрібно розміщувати всередині приміщення, запобігаючи створенню перешкод для евакуації людей.

1.9. Переносні вогнегасники розміщують шляхом навішування за допомогою кронштейнів на вертикальні конструкції на висоті не більше 1,5 м від рівня підлоги до нижнього торця вогнегасника і на відстані від дверей, достатній для їх повного відчинення, або встановлюють у пожежні шафи пожежних кран-комплектів, на пожежні щити, стенди, підставки та спеціальні тумби.

Для зазначення місцезнаходження вогнегасників на об’єктах мають встановлюватися відповідні вказівні знаки. Знаки розташовуються на видимих місцях на висоті 2 - 2,5 м від рівня підлоги як всередині, так і за межами приміщень.

1.10. Розміщувати вогнегасники слід таким чином, щоб забезпечити можливість прочитування маркувальних написів на їх корпусах.

При цьому необхідно забезпечити захист вогнегасників від дії механічних пошкоджень, сонячних променів, опалювальних і нагрівальних приладів, а також хімічно агресивних речовин (середовищ), які можуть негативно вплинути на їх роботу.

1.11. Вогнегасники, які розміщуються за межами приміщень або в неопалювальних приміщеннях та не призначені для експлуатації за температури нижче 5 °С, на холодний період року необхідно переносити в опалюване приміщення. У таких випадках на пожежних щитах та стендах має розміщуватись інформація про місцезнаходження вогнегасників. Інформація стосовно перенесення вогнегасників відображається в журналі обліку вогнегасників.

1.12. Огляд вогнегасників при їх експлуатації здійснюється особою, відповідальною за пожежну безпеку на об’єкті, не рідше одного разу на місяць.

Під час огляду перевіряються: відповідність типу і заводського номера вогнегасника зареєстрованому обліковому номеру та місцезнаходженню на об’єкті; наявність інструкції з експлуатації та паспорта на вогнегасник; дата проведення технічного обслуговування, яка має відповідати вимогам експлуатаційної документації; наявність та цілісність пломби, пристрою блокування (запобіжної чеки), розтруба або гнучкого рукава (відповідно до типу вогнегасника) та кронштейна (якщо передбачено конструкцією); наявність зовнішніх пошкоджень вогнегасників та слідів корозії на них; положення стрілки індикатора тиску кожного закачного порошкового вогнегасника, яка має бути в межах робочого діапазону (у зеленому секторі шкали індикатора), залежно від температури експлуатації; наявність пошкоджень маркування (етикетки) кожного вогнегасника.

Результати оглядів реєструються особою, відповідальною за пожежну безпеку на об’єкті, в журналі обліку вогнегасників.

1.13. Особа, відповідальна за пожежну безпеку на об’єкті, зобов’язана організувати технічне обслуговування вогнегасників у таких випадках: пошкодження або відсутність маркування, пломб або пристроїв блокування на них; наявність механічних пошкоджень і слідів корозії на їх корпусах або запірно-пускових пристроях; відсутність робочого тиску в корпусі та (або) наявність надмірного тиску (для вогнегасників закачного типу); після використання за призначенням; після закінчення гарантійного терміну експлуатації, передбаченого експлуатаційною документацією виробника.

На технічне обслуговування з об'єкта одночасно дозволяється відправити не більше 50 % вогнегасників від їх загальної кількості.

1.14. Технічне обслуговування вогнегасників здійснюється спеціалізованими підприємствами, що мають відповідну ліцензію з надання послуг і виконання робіт протипожежного призначення.

Під час огляду вогнегасників після надходження з технічного обслуговування особа, відповідальна за пожежну безпеку на об’єкті, перевіряє наявність на корпусі вогнегасника маркування (етикетки) про проведення технічного обслуговування.

Приймання вогнегасників після технічного обслуговування оформлюється актом, який складається не менше ніж у двох примірниках і підписується представниками підприємства-споживача послуг та спеціалізованого підприємства, яке проводило технічне обслуговування вогнегасників.

1.15. Вогнегасники з несправними вузлами, із глибокими вм'ятинами чи корозією на корпусі, а також іншими пошкодженнями, що перешкоджають їх подальшій експлуатації знімаються з експлуатації. У разі зняття вогнегасника загального призначення з експлуатації суб’єкт господарювання зобов’язаний ужити заходів щодо недопущення зниження рівня протипожежного захисту.

2. Вуглекислотні вогнегасники

2.1. Вуглекислотні вогнегасники одержали найбільше поширення через їхнє універсальне застосування, компактність і ефективність гасіння.

2.2. Вуглекислотні вогнегасники виготовляються ручними і пересувними.

2.3. Вуглекислотні вогнегасники відрізняються обсягом заряду (2, 5, 25 л і т.д.), а також конструкцією запірного обладнання (вентильне або важільне).

2.4. Вуглекислотні вогнегасники призначені для гасіння пожеж різних матеріалів і речовин, а також електроустановок, кабелів і проводів, що перебувають під напругою: із запірно-пусковим обладнанням важільного типу до 10кВ; з вентильним запором до 380В.

2.5. Заряд вуглекислотних вогнегасників перебуває під високим тиском, тому балони забезпечуються запобіжними мембранами, а заповнення діоксидом вуглецю допускається до 75%.

2.6. Для приведення в дію ручних вуглекислотних вогнегасників необхідно: використовуючи рукоятку, зняти й піднести вогнегасник до місця горіння; направити розтруб на вогнище горіння й відкрити запірно-пускове обладнання (вентиль, важіль). Запірно-пускове обладнання дозволяє переривати подачу вуглекислоти.

2.7. При роботі вуглекислотних вогнегасників усіх типів забороняється тримати розтруб незахищеною рукою, тому що при виході вуглекислоти утворюється снігоподібна маса з температурою мінус 80 °С.

2.8. При використанні вуглекислотних вогнегасників необхідно мати на увазі, що вуглекислота в великих концентраціях до обсягу приміщення може викликати отруєння персоналу, тому після їхнього застосування необхідно приміщення провітрити.

2.9. Вуглекислотні вогнегасники слід перевіряти шляхом зважування: із запірно-пусковим обладнанням важільного типу – 1 раз у рік; з вентильним запором – 1 раз у квартал. З отриманої маси віднімається маса порожнього балона із запірним обладнанням, яка вказується в паспорті вогнегасника й вибита на його корпусі. Витік заряду з балона повинен бути не більш 5% вихідної кількості в рік.

3. Порошкові вогнегасники

3.1. Порошкові вогнегасники призначені для гасіння пожеж твердих, рідких і газоподібних речовин (залежно від марки вогнегасного порошку), а також електроустановок, що перебувають під напругою до 1кВ.

3.2. Ручні порошкові вогнегасники випускаються з масами заряду 1, 2, 5, 10 кг, а пересувні – 50 і 100 кг.

3.3. Вогнегасний ефект порошкового вогнегасника полягає в механічному збиванні полум'я й витиснення кисню із зони горіння.

3.4. При гасінні загорянь порошковими вогнегасниками вогонь ліквідується як тільки зона горіння буде оточена хмарою порошку потрібної концентрації, крім того хмара порошку має екрануючу властивість, що дає можливість підійти до палаючого об'єкта на близьку відстань.

3.5. Для приведення в дію ручних порошкових вогнегасників необхідно піднести вогнегасник до вогнища пожежі, струснути його, потім висмикнути клин або чеку, натиснути рукою на важіль та направити струмінь порошку у вогонь, враховуючи при цьому напрямок вітру. Для припинення подачі струменя порошку досить відпустити важіль. Струмінь вогнегасного порошку необхідно направляти під кутом 20 – 30 градусів до палаючої поверхні. Допускається багаторазове користування й переривчаста дія.

3.6. Технічне обслуговування порошкових вогнегасників необхідно проводити у строки, визначені заводом-виробником.

4. Правила користування вогнегасниками

4.1. Електрообладнання, що перебуває під напругою електричного струму до 1000 В, слід гасити тільки вуглекислотним або порошковим вогнегасником.

4.2. Вуглекислотні вогнегасники мають застосовуватись у тих випадках, коли для ефективного гасіння пожежі необхідні вогнегасні речовини, що не пошкоджують обладнання та об’єкти (електронна апаратура, музеї, архіви тощо). Застосування порошкових вогнегасників для гасіння таких пожеж дозволяється лише за відсутності газових вогнегасників.

4.3. Під час гасіння пожежі вуглекислотними вогнегасниками необхідно враховувати можливість зниження концентрації кисню в повітрі приміщення, особливо якщо воно невелике за об’ємом.

4.4. У приміщеннях, де використання вуглекислотних вогнегасників може створити небезпечну для життя людини концентрацію газів у повітрі, необхідно використовувати ізолювальні засоби індивідуального захисту органів дихання.

4.5. Під час гасіння пожежі порошковими вогнегасниками необхідно брати до уваги утворення високої запиленості і, як наслідок, зниження видимості в приміщенні.

4.6. Під час гасіння пожеж за допомогою вогнегасників необхідно дотримуватись наступних вимог: не проходити скрізь пожежу у пошуках вогнегасника, тому що тупикове приміщення може стати пасткою; залишати вільним шлях евакуації ( забезпечити собі можливість евакуації); під час гасіння електроустаткування, що знаходиться під напругою, необхідно, щоб відстань від електроустаткування до розтруба вогнегасника була не менше 1 м; гасіння осередків пожежі, які виникли поза межами приміщень, потрібно здійснювати вогнегасником з навітряного боку. гасіння пожежі здійснювати від себе до осередку загоряння (полум’я слід гнати від себе, а не на себе); гасіння загорянь вертикальних конструкцій здійснювати зверху вниз а не навпаки; після ліквідації загоряння у разі наявності запасного вогнегасника з вогнегасною речовиною охолоджувальної дії зробити обробку нагрітих поверхонь з метою попередження повторного займання; у разі невдалого гасіння залишити приміщення і очікувати на допомогу. При цьому, залишати приміщення слід обличчям до вогнища, спостерігаючи за ним; під час гасіння пожежі одночасно кількома вогнегасниками не дозволяється здійснювати гасіння струменями вогнегасної речовини, спрямованими назустріч один одному.

4.7. Забороняється: експлуатувати вогнегасники з наявністю вм’ятин, опуклостей або тріщин на корпусі, запірно-пусковому пристрої, накидній гайці, а також у разі порушення герметичності з’єднань вузлів вогнегасника, несправності індикатора тиску (для закачних вогнегасників) та відсутності або пошкодження пломби; допускати механічні ушкодження корпусу та запірної арматури вогнегасника; розбирати і перезаряджати вогнегасники особам, які не мають права на проведення таких робіт; кидати вогнегасник у полум’я під час використання за призначенням та завдавати механічних пошкоджень для приведення його у дію; під час експлуатації вогнегасника спрямовувати його насадку (гнучкий рукав або розтруб) у бік людей; використовувати вогнегасники для потреб, не пов’язаних з пожежогасінням; використовувати вогнегасники за відсутності розтруба або гнучкого рукава (залежно від типу вогнегасника).